Інститут шляхетних панянок

Рассказы
Post Reply
User avatar
Anna
Posts: 139
Joined: Thu Dec 06, 2018 5:04 pm

Інститут шляхетних панянок

Post by Anna » Mon Mar 16, 2020 1:33 am

Широке прийняття принципів моралі продовжувало розповсюджуватись по країні. В нашому інституті шляхетних панянок все почалося кілька тижнів тому. Були випущені буклети, в яких вказувалося кілька десятків порушень, за які дівчат можуть стратити. Їх називали "червоні закони". Якщо їх порушиш -- будеш повішена, навіть жодних питань не задаватимуть. Перше порушення -- і все. Серед червоних законів було "володіння забороненими речовинами", "велика крадіжка з інституту", "жорстока бійка" і т.і. Другий перелік порушень називався жовтим. Жовті закони були менш серйозними, але порушення двох жовтих законів дорівнювало порушенню червоного закону. Іншими словами, якщо дівчина порушить два жовті закони протягом семестру, вона буде повішена так само, якби вона порушила червоний закон. Серед жовтих законів значилося "неуспішність у навчанні", "вандалізм" і неоднозначне "поведінка, що не личить студентці інституту".

Я з подругами намагалися прочитати й зрозуміти буклети, але вони були дуже заплутані й важкі для виконання. "Аню, ти ж не думаєш, що вони справді примусять нас все це виконувати?" -- спитала мене подруга. -- "Це ж просто жахливо. Куріння в гуртожитках це жовте порушення, але дуже багато дівчат так роблять". Більшість із моїх подруг погодились. Хоч ці закони офіційно набули чинності цих вихідних, я, як і багато інших студенток відмахнулась від них. Я вчилася на першому курсі, була невисокого зросту, біля 165см, мала хвилясте чорне волосся. Ректор інституту очікував, що студентки спочатку не сприймуть нові закони всерйоз, і чув про жахливі випадки в інших вишах, що впровадили подібні закони, де в перший же тиждень було повішено 20 дівчат просто для початкового застереження. Але наш ректор вирішив зробити таким приміром лише двох дівчат. Що він і зробив.

У ніч п'ятниці, здавалося, що все добре. Проте, рано-вранці в суботу, я різко прокинулась у гуртожитку через шум, що відбувався за вікном. Вночі було побудовано дерев'яну шибеницю, і два зашморги звисали з перекладини. Ми разом із сусідками, в самих піжамах, вибігли назовні, щоб подивитись поближче. Ми помітили двох брюнеток-другокурсниць, яких тягли на шибеницю. В обох руки були зв'язані ззаду мотузкою. Кожну примусили встати на табуретку під шибеницею. Ці дівчата також були в піжамах. Одна була босоніж, друга в салатових шкарпетках з рожевими сердечками. Два офіцери почали натягувати зашморги на шиї другокурсниць, а ректор оголосив по гучномовцю: "Всім слухати й дивитись уважно. Ще 25 дівчат повинні бути тут, але я припустив, що двох буде достатньо, аби служити всім попередженням. Закони обов'язкові до виконання". Він опустив гучномовець і далі мовив до дівчат, що стояли на хитких табуретках: "Тетяна Петренко, за володіння забороненими речовинами, та Кристина Грицюк, за володіння забороненими речовинами, вас засуджено на смерть через повішення". Після недовгої паузи, офіцери вибили два табурети, було чути скрип дерев'яної балки, за яким послідувало "кххх" коли обидві дівчини почали задихатись. Я дивилася на це шоковано і сказала: "Дідько, вони справді вішають". Кристина вирвала руки із погано зав'язаних мотузок і схопила зашморг на своїй шиї. Вона просунула пальці під мотузку, але вона тиснула занадто сильно. Вона зовсім не могла дихати. Обидві дівчини відчайдушно брикалися як дикі коні кілька хвилин. Ані ректор, ані офіцери нічого більше не казали, і дівчата залишились висіти увесь ранок.

Цього повішення було достатньо, аби справити враження на мене. Я не збиралася мати справу з кимось або чимось, що може підвести під халепу. Але мої сусідки по кімнаті та інші подруги відмахнулися від побаченого. "Вони роблять так в кожному виші, в якому є такі закони. Шкода, звичайно, цих дівчат, але вони не будуть вішати 300 дівчат кожних вихідних". Наступних вихідних, дівчата позабули всі неприємності попереднього тижня й у багатьох кімнатах мого гуртожитку почалися вечірки. Моя сусідка по кімнаті, Зоряна, зайшла в кімнату з косяком. Мої очі розширилися й я почала панікувати. "Якого біса ти тут робиш??" -- спитала я. Зоряна відповіла: "Все не можеш заспокоїтись після того повішення?" Я не хотіла мати нічого спільного з тим, що тут відбувається, і пішла прогулятись. Після того, як я повернулась, зрозуміла, що сюди прийшла поліція. Поки я йшла по коридорах, бачила офіцерів, які висовували дівчатам червоні та жовті звинувачення, а вони сперечалися, казали, що ні в чому не винні. Зайшовши в свою кімнату, я побачила, що Зоряна закрила обличчя руками, а біля її ніг лежав червоний папірець зі звинуваченням. А потім я побачила на своєму столику такий самий папірець. "Анна Висоцька, вас звинувачено у володінні забороненими речовинами". Серце моє швидко забилося. "О, ні" -- простогнала я.

Наступного ранку, я, разом з 27 іншими дівчатами, одна за другою, постали перед інститутським суддею, щоб відповісти на звинувачення. Всім дівчатам, крім мене було нічим заперечити, й їм швидко винесли смертний вирок. А я от стверджувала, що мене там навіть поруч не було, і ніхто з поліцейських справді мене не бачив. "Повірте, я не маю до цього жодного стосунку" -- казала я судді. Але суддя розважив, що милість бодай до однієї з учасниць вечірки може бути розцінена як слабкість нової юридичної системи. Іншими словами, йому було важливо, щоб мене повісили разом з подругами незалежно від моєї провини. Зрозумівши, що йому не вистачає доказів проти мене, він відповів: "Можливо, Анна, ви праві. Я зберу невеличку нараду, щоб розглянути вашу справу". Тим часом, біля стадіону збирали три великі шибениці. Працівники інституту зв'язали 28 пенькових зашморгів, підготували мотузки, щоб зв'зяати 28 пар рук та зібрали лавки під розмір шибениць.

Провівши в нарадчій кімнаті кілька хвилин, суддя повернувся до маленької зали суду з посмішкою й продовжив мою справу. "Анна, я визнаю вас невинною у володінні забороненими речовинами". Я зітхнула з полегшенням. "Натомість, я висовую вам два звинувачення щодо поведінки, що не личить студентці інституту". Я зі здивуванням подивилась на нього, а він продовжив: "Перше, ви відвідали вечірку, де вживали заборонені речовини, хіба не так?". "Так, але..." -- хотіла я відповісти, але мене перебили. "І ти не повідомила адміністрацію про це?" Я втратила дар мови. "Я визнаю вас винною по обох звинуваченнях, і оскільки ви маєте два жовті порушення, я засуджую вас на смерть через повішення, що буде виконано сьогодні після полудня". Я, зрозумівши, що я буду повішена, незважаючи ні на що, почала панікувати й сперечатися з суддею, але було вже пізно. Мене силоміць витягли з зали суду, потім вниз по коридору, назовні, до стадіону. Там я побачила 27 своїх сусідок, яких було приковано наручниками до великого турніку. Коли поліцейські дістали наручники й пристебнули мене теж, я зрозуміла: це все насправді, я разом з усіма подругами буду повішена на очах у всього інституту.

Один з офіцерів почав ходити перед нами й розказувати нам правила. "Отже, дивіться, тут у нас три шибениці, біль, ніж достатньо, щоб розвісити всю вашу ораву. Тож вас будуть вішати в три етапи, перший раз по десять дівчат, та два рази по дев'ять. Ви повинні мовчати увесь час. У разі порушення ваші батьки можуть бути оштрафовані. Вам не буде надаватися жодного останнього слова, наш ректор каже, що ви втратили право розмовляти, коли порушили закони інституту. І ще вас повісять голяка, оскільки останні дослідження показали, що це справляє набагато кращий педагогічний ефект". В багатьох дівчат розширилися очі, деякі почали занепокоєно соватись, одна дівчина поруч зі мною сказала: "Ну, це вже вони зовсім". Поліцейський продовжив: "Вам дозволять залишити лише шкарпетки або панчохи, але не взуття, оскільки воно може злетіти з вас і зашкодити комусь". Останнє речення злякало мене навіть більше, ніж те, що нас повісять голими. "Як же сильно ми будемо брикатись, якщо вони цим стурбовані?" Я знову згадала брюнетку Кристину, як відчайдушно вона намагалася розтягнути зашморг, щоб вдихнути повітря, коли вони вдвох бовталися на шибениці минулого тижня. Це здавалося абсолютно нестерпним, а тепер і мені належало пройти через це, та ще й голою.

Поліцейські почали відстібувати дівчат від турніку та вести їх на газон стадіону до шибениць. Я вся зіщулилась і молилася щоб не потрапити в першу партію. Ось, нас вже залишилось 18, а десять дівчат біля однієї з шибениць оточили колом поліцейські з кийками та наказали роздягатись. Деякі підкорилися відразу, деякі почали сперечатися та чинити спротив. Двох роздягнених дівчат повели на шибеницю, примусили стати їх на лавку, натягнули їм зашморги на шиї, затягнули, а потім зв'язали ззаду руки. Потім на шибеницю відвели ще одну голу дівчину. Решту почали дубасити кийками та кричати: "Швидше роздягайтесь, швидше!". Ще дві дівчини швидко роздяглися, їх теж повели на шибеницю, вони соромились, прикривали всі свої цікаві місця. Але після того, як їм одягли зашморги й зв'язали руки за спинов, ці руки лише трошки прикривали їхні дупці, а спереду в них все було видно як на долоні. Інших п'ятьох почали роздягати силоміць. Вони відбивалися, але нічого не могли зробити проти групи сильних поліціантів. Невдовзі, вони всі теж стояли голі на шибениці, їм натягували зашморги та зв'язували руки.

Потім поліцейські пішли за другою партією дівчат. Одразу взяли Зоряну, а потім і мене. Я дивилася на Зоряну, але нічого не казала. Я була майже рада, що її теж повісять, адже це вона в усьому винна, винна в тому, що я тут. В неї було таке саме чорне хвилясте волосся, як і в мене, але набагато більші груди. Вона підробляла перукарем і була одягнена в свій звичайний робочий одяг, чорну футболку, джинси, та чорні туфли. На мені теж були чорні туфли, але я була в колготках та чорній сукні. Нас оточили інші дівчата, всіх типів та розмірів. Деякі з цих дівчат виступали на стадіоні в групі підтримки й були одягнені у відповідну форму. "Роздягайтесь!" -- наказав один із поліцаїв. Зоряна швидко зняла футболку та ліфчик, її великі груди випали назовні. Я намагалася не відставати, розстібнула сукню, спустила її, зняла туфли, потім стягнула колготки разом з трусиками і залишилася зовсім гола. Зоряна теж закінчувала роздягатись, але в неї під джинсами виявилися довгі панчохи, все інше вона зняла.

Поки ми роздягалися, дівчатам, що стояли на лавці з зашморгами на шиях, вже закінчували зачитувати вирок: "...Наталя Федорчук, за володіння забороненими речовинами, Світлана Белянська, за володіння забороненими речовинами, вас засуджено на смерть через повішення". Потім один з поліцейських вибив лавку й десять дівчат забилися в зашмогах, нам почулося знайоме хрипіння дівчат, що задихаються. На газоні стадіону вже зібралося чимало глядачів. Вони хотіли підійти якомога ближче до шибениці з дівчатами, щоб краще бачити, але поліцейські тримали всіх на відстані. "Давайте сюди лавку" -- крикнув один з поліцаїв. "Ой, а вона зламалась!" -- відповів другий. "Не витримала удару важкого поліцейського чобота!" -- прокоментував третій. "Давайте інші якісь, тільки швидше, нам вже цих дівчат ставити треба!".

Нарешті принесли одну невелику лавку, поставили на правий край шибениці й повели на неї Зоряну, мене й ще одну незнайому дівчину, теж у панчохах. Це було таке дивовижне відчуття, ступати босими ногами по траві, поки вітер обдуває все моє тіло. Ми троє не чинили опору. Спочатку нам міцно зв'язали руки. Мотузка боляче врізалася в руки, але я терпіла. Вони явно не хотіли повторити помилку минулого тижня, коли руки розв'язалися під час повішення. Тим часом ще один охоронець спитав нас: "Ім'я, Прізвище?". Ми назвалися, виявилося, що незнайому звати Дарина. Охоронець щось помітив у своєму блокноті. Потім нам допомогли встати на лавку, я посередині, ліворуч від мене Дарина, а Зоряна праворуч. Шибениця, на якій висіли перші 10 дівчат стояла зліва від нас і ми чудово могли бачити, як вони борсаються і звиваються. Один з поліцейських поставив позаду нас табуретку й почав надягати нам зашморги, спочатку Зоряні, потім мені. Коли він різко смикнув мотузку, зашморг так сильно впився мені в шию, що я не витримала: "Ой, не так туго". "Це ще не туго" -- прокоментувала Зоряна, -- "От як повиснемо, тоді справді буде туго. Ми тут зовсім дихати не зможемо. Он, подивись на цих дівчат, вже напевно хвилин п'ять висять, як гадаєш, туго їм?". Я обірвала її: "Досить, замовкни!". Але все ж таки не втрималась і подивилась. Голі дівчата боролися зі смертю як могли. В багатьох почервоніли обличчя, на яких навіть на відстані виразно читалися біль та страждання, а їх тіла вигиналися в корчах.

Наш охоронець ляснув по дупі спочатку мене, а потім і Зоряну. "Досить вже балакати!" -- сказав він. Тим часом поруч поставили ще одну лавку й на ней поставили ще трьох оголених дівчат. Одна з нових дівчат теж подивилася за повішених і з жахом промовила: "Божечки, здається, це справді боляче". Охоронець дав ляпанця й їй. Потім привели ще трьох дівчат і все було готово. Почали. "Марина Коваленко, за володіння забороненими речовинами, Аліса Кравчук, за володіння забороненими речовинами, Марія Бурцева, за володіння забороненими речовинами, вас засуджено на смерть через повішення. Охоронець вибив лавку з-під перших трьох дівчат. Перекладина на шибениці затрусилася, туго натягнуті мотузки зашморгів добре передавали зусілля, тож я буквально відчувала своєю шиєю, як вибрикують повішені дівчата. З лівого боку з новою силою лунали здушені, "амгх", "кхххк" та інші хрипи, кректання, стогони... Охоронець підійшов до наступной трійки дівчат. "Олена Смирнова, за володіння забороненими речовинами, Ольга Бондаренко, за володіння забороненими речовинами, Катерина Зайцева, за володіння забороненими речовинами, вас засуджено на смерть через повішення. Новий поштовх, шибениця заходила ходором, я не витримала, повернулась, і побачила, як гойдається на мотузці Катя Зайцева, зовсім поруч. Вона повернулась у мій бік, висунула язик, намагаючись вдихнути повітря, але в неї нічого не виходило.

Охоронець нарешті підійшов до нас. "Дарина Сергієнко, за володіння забороненими речовинами, Анна Висоцька, за поведінку, що не личить студентці інституту, Зоряна Кондратюк, за володіння забороненими речовинами, вас засуджено на смерть через повішення". Новий поштовх і нестерпний біль у шиї. Я вся напружилася, почала намагатися якось вирватись, але кожен ривок тільки посилював біль у зв'язаних руках, тоді я почала сильніше брикати ногами. Раптом я побачила перед собою, як Дарина відчайдушно крутить головою, так, що її волосся кидалося з одного боку в інший. Якоїсь миті вона викинула вперед ноги, що вони аж дістали до моїх ніг, я відчула на собі тканину її панчіх. Потім вона почала ніби підніматися по східцях. Але зашморг душив і мене теж. Я намагалася стрибати й дещо з цього навіть виходило. Кілька разів мені вдавалося на мить ослабити тиск на шию та вдихнути трохи повітря. Цього було недостатньо, аби згасити пожежу в моїх легенях, але вистачило на то, щоб я ще могла бачити світ назовні. Я трохи повернулась праворуч і побачила першу шибеницю, на якій десять дівчат вже майже вщухли, тільки одна з них ще писяла під себе. А потім побачила й останню, третю шибеницю, на якій вже стояли останні дев'ять дівчат у зашморгах. Їм якраз зачитували вироки, але я майже нічого не чула, звуки доходили так, ніби я знаходилася під водою. Ось першу лавку вибили й три дівчини почали свій останній танець. Потім перед моїми очима постали величезні груди Зоряни, що постійно підстрибували, поки вона сіпалася, звивалася та вигиналася. Раптом я відчула, що мої соски тех почали потроху набухати. Зоряна тим часом розтуляла рота як риба, викинута на сушу, та намагалася хоч якось вхопити повітря. А там часом дівчата на третій шибениці вже всі корчилися в агонії, з шокованими виразами на обличчях витягували додолу носочки, намагаючись дістати до землі. А далі я вже сама зовсім потонула в стражданні, нічого не бачила й не чула навколо. Залишилися тільки біль, задуха, да бажання хоч якось припинити все це. Але я не знала як. Десь на межі свідомості я розуміла, що вдіяти в моєму становищі вже нічого не можна. Але жага дихати пересилювала здоровий глузд і примушувала продовжувати робити безладні невпорядковані рухи, напружуватись усім тілом, намагатися звільнити зв'язані руки, здіймати груди, намагаючись розширити легені. Але все було марно, хоч би як я хотіла дихати, хоч би як хотіла жити, зашморг був невблаганним. Мене огорнула важка втома. Рухи поступово вщухали, ні на що вже не було сил. Свідомість поволі вгасала.

Голі дівчата на шибеницях одна за одною втрачали свідомість, якийсь час ще продовжували конвульсивно здригатись, потім втрачали контроль над сечовим міхуром та писялись під себе, і врешті-решт остаточно вмирали. Натовп почав поволі розходитись, а мертві дівчата продовжували лише злегка погойдуватись. Біля шибениць почала ходили військова лікарка з фонендоскопом та уважно слухати пульс у дівчат, що висіли. Коли вона переконалася, що в жодної серце не б'ється, вона повідомила про це поліцейських і вони залишили стадіон. Глядачі посмілішали, почали підходили до повішаниць, торкатися до них у різних місцях, але потім і вони розійшлися по своїх справах. Мертві повішені дівчата залишилися зовсім самі. Правосуддя здійснилося.
В цьому столітті вже можна не приховувати, що ти відьма

promer
Posts: 10
Joined: Tue Nov 12, 2019 12:41 pm

Re: Інститут шляхетних панянок

Post by promer » Mon Mar 16, 2020 12:21 pm

Я хоть и живу в сопредельной с Украиной территории, но украинской мовы не разумею. Автор, если вам не в лом, дайте пожалуйста перевод на русский.
Заранее благодарен...

Blackmonkey
Posts: 89
Joined: Tue Nov 12, 2019 5:24 pm
Location: Украина

Re: Інститут шляхетних панянок

Post by Blackmonkey » Mon Mar 16, 2020 1:25 pm

Дуже жорстоко. Коли дівчат так багато, це перетворюється на рутину. Вони навіть поспішають роздягнутися, забув про сором. І хоча кожна із них залишається наодинці зі смертю, коли висне у зашморгу, для глядачив страждання однієї не помітні, бо вмирають забагато.
На мій погляд, значно краще, коли дівчину супроводжує небайдужа людина, у місце, де без зайвих глядачив вона сором'язливо роздягається, щоб з воплем болю та відчаю почати шлях страждань, яким веде її кат, і втішає хтось близький та небайдужий. Це шлях, на якому біль та страждання - це і є покарання, а смерть наприкінці - милосердне прощення.

User avatar
Anna
Posts: 139
Joined: Thu Dec 06, 2018 5:04 pm

Re: Інститут шляхетних панянок

Post by Anna » Mon Mar 16, 2020 3:02 pm

Blackmonkey wrote:
Mon Mar 16, 2020 1:25 pm
І хоча кожна із них залишається наодинці зі смертю, коли висне у зашморгу, для глядачив страждання однієї не помітні, бо вмирають забагато.
Можливо, але мене найбільш завжди збуджував саме такий сюжет, коли мене оточують голі дівчата, яких теж будуть вішати...
В цьому столітті вже можна не приховувати, що ти відьма

User avatar
Anna
Posts: 139
Joined: Thu Dec 06, 2018 5:04 pm

Re: Інститут шляхетних панянок

Post by Anna » Mon Mar 16, 2020 3:05 pm

promer wrote:
Mon Mar 16, 2020 12:21 pm
Я хоть и живу в сопредельной с Украиной территории, но украинской мовы не разумею. Автор, если вам не в лом, дайте пожалуйста перевод на русский.
Заранее благодарен...
К сожалению, пока нет времени, гугл в помощь.
А мне вот, например было бы интересно, если бы кто-нибудь написал что-нибудь такое на румынском, хоть я его и плохо понимаю...
В цьому столітті вже можна не приховувати, що ти відьма

promer
Posts: 10
Joined: Tue Nov 12, 2019 12:41 pm

Re: Інститут шляхетних панянок

Post by promer » Mon Mar 16, 2020 8:20 pm

Я тоже с языками не в ладах. Но поищите у Иона Крянгэ, к примеру "Povestea pulei" Если не найдете, я поищу и вам вышлю. Сейчас просто с временем швах

User avatar
Anna
Posts: 139
Joined: Thu Dec 06, 2018 5:04 pm

Re: Інститут шляхетних панянок

Post by Anna » Mon Mar 16, 2020 8:39 pm

promer wrote:
Mon Mar 16, 2020 8:20 pm
Я тоже с языками не в ладах. Но поищите у Иона Крянгэ, к примеру "Povestea pulei" Если не найдете, я поищу и вам вышлю. Сейчас просто с временем швах
Спасибо, уже нашла
В цьому столітті вже можна не приховувати, що ти відьма

promer
Posts: 10
Joined: Tue Nov 12, 2019 12:41 pm

Re: Інститут шляхетних панянок

Post by promer » Tue Mar 17, 2020 11:40 am

Я рад за вас... Оказывается в творчестве Иона Крянгэ стоит покопаться. То ли еще отыщется. Наш сказочник и просветитель был тот еще шалун...

Post Reply